- Існує два основні види карася — золотий і срібний. Золотий — це той самий, з якого японці вивели першу акваріумну золоту рибку, а згодом і усі її численні різновиди. Схрещуючись, білий і золотий карасі дають потомство, в якому життєздатні тільки самиці. Ікру їх запліднюють золоті самці, а іноді — самці-коропи , якщо вони є сусідами з карасем у водоймі.
- У карася прекрасно розвинений нюх: він здатний уловлювати мільйонні долі хімічних речовин, які виділяють усі без виключення водні організми.
- Помісь золотого карася з білим називають гібридним карасем. Від свого золотого родича він перейняв здатність виживати в тяжких умовах ставків з низьким вмістом кисню у воді, а від білого — уповільнену реакцію на сезонне пониження температури води: восени, коли золотий карась готується до сплячки (перестає годуватися, лягає на ями і заривається в мул), гібридний щосили «гуляє» і живиться як ні в чому не бувало.
- Карась — найвередливіша здобич: сьогодні він прекрасно бере, скажімо, на опариша, а завтра без всяких видимих причин поверне від нього ніс, будь-якою наживкою віддаючи перевагу над шматочку білого хліба. Але наступного дня, знову-таки незрозуміло з яких причин, картина знову міняється: білий хліб його вже не цікавить, зате на чорний він ловиться чудово. Тому навчений досвідом рибак-карасятник ніколи не приходить на водойму тільки з одним видом насадки.
- Коли карась неактивний і майже не бродить, рибалки часто користуються таким прийомом: беруть довгу палицю і кілька разів проводять нею по дну в точці лову, збаламучувавши мул. До цього місця з розрахунку на легку здобич живого донного корму, наприклад, обожнюваного усіма рибами мотиля, незабаром починають підтягуватися зграйки дрібних карасів — а трохи пізніше, зацікавившись їх поведінкою, нерідко підходять і солідніші екземпляри.
- Учені-іхтіологи довго не могли встановити, яким чином карась «бачить» живий корм, що опускається на дно за межами його «сектора огляду». З’ясувалося, що допомагає йому в цьому так звана бічна лінія — вона є у усіх риб і схожа на акуратне стьобання, що йде уздовж тіла, від голови до хвоста. За допомогою цього органу мозок карася реєструє характерні коливання, що створюються у воді дрібною їстівною живністю. Притому карась точно знає, який саме різновид живності їх створює.
- Л. П. Сабанеев(1844 — 1898) у своїй монументальній праці про риб Росії вказує, що «по млявості клювання і малому опору, що робиться спійманим карасем, вудіння цієї риби не особливе цікаво». Можливо, в ті часи карась був якимсь іншим, бо багато сучасних рибалок відмічають незвичайну завзятість і скажений опір карася, що попався на вудку.
Він перекидається, кидається в зарості водяних трав, намагаючись заплутати волосінь, намагається підрізувати її гострим променем спинного плавника, а будучи все-таки витягнутий з води, уміло прикидається виснаженим і знесиленим. І цей останній прийом рятує йому життя особливо часто: варто довірливому рибалці злегка розслабитися — і слизький трофей вже на іншому краю водойми. - Карась — справжній токсикоман: до того він небайдужий до всяких незвичайних пахучих речовин, які, здавалося б, не мають ніякого відношення до його звичайного раціону. Найбільш популярні у рибалок такі інгрідієнти для приготування карасів привад і підгодівля, як анісові і валеріанові краплі, кріп, часник, соняшникова олія, тертий сир самих пахучих сортів, екстракт малини, корвалол і навіть гас.
- У Німеччині карася називають «селянським коропом».
- Одних тільки видів клювання у карася не менше п’яти. Іноді він, як окунь або ротан, сходу топить поплавець; іноді, заздалегідь трохи «потюкав», повільно веде його убік, не занурюючи; буває, відразу піднімає наживку з дна і кладе поплавець на воду. А трапляється, водить і теребить наживку хвилин по 10, після чого випльовує її йде у інших справах.
- Коли в ставках у величезній кількості розплоджується далекосхідний ротан, карасеві передрікають швидку погибель: мовляв, цей ненажерливий хижак виїсть усю памолодь, або як мінімум потіснить карася з його кормової бази. Життя проте показала, що в заселених ротаном ставках карась став більший і здоровіший, бо ротан, як всякий хижак, передусім відбраковує слабких і нежиттєздатних.
- Карась дуже підозріло відноситься до важкої огрузки снасті. При клюванні «на підйом» варто йому тільки відчути, що вага і опір наживки занадто великі для її розмірів, він тут же її випльовує і покидає точку лову.
- Подібно до ляща і коропа, дорослий навчений карась уміє обманювати любителів «риболовлі» сіткою: побачивши сітку, що насувається на нього, від якої нікуди сховатися, він лягає на бік у відповідну за розміром донну ямку, а коли сітка мине її, піднімається і йде в протилежну сторону.
- Зовнішній вигляд карася — це, так би мовити, візуальний еталон поняття «риба». Зображуючи в дитячих книжках «рибку взагалі», художники в 99 випадках з 100 несвідомо малюють її схожою на карася.
- Карась, мабуть, сама непередбачувана риба з усіх коропових: жодний рибалка, збираючись на полювання карася, не наважиться заявити, що здатний заздалегідь передбачити її поведінку. Ні погода, ні час лову, ні наживка не є вирішальним чинником успіху або неуспіху в його лові. Вважається, наприклад, що якщо дме північний або східний вітер, рибалці на водоймі карася робити нічого. Що кращий час доби для лову карася — раніше ранок, з 7 до 9 годин. Що карась не терпить швидкої зміни світла і тіні на воді від хмар, що біжать з великою швидкістю. Що карась — денна риба, і вночі його не ловлять.Що ранньої весни, коли вода ще як слід не прогрілася, марно намагатися упіймати карася на рослинні насадки. Практика, проте, постійно спростовує ці прописні істини.
